Навчання персоналу
з питань
цивільного захисту 2021 року.
Теоретична частина
Тема №1: Основні способи захисту і загальні правила поведінки в умовах загрози та виникнення НС
Поняття про НС визначається Кодексом цивільного захисту України: надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Надзвичайні ситуації за своїм походженням поділяються на:
НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, інфекційна захворюваність людей, тварин, рослин, зміна стану водних ресурсів і біосфери, а також інші явища;
НС техногенного характеру – транспортні аварії та катастрофи, пожежі, непередбачені вибухи, аварії з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах і інші випадки;
НС соціально-політичного характеру – терористичні акти різного спрямування, викрадення і знищення людей і об'єктів;
НС воєнного характеру – застосування зброї масового ураження або звичайного озброєння, під час якого можливі вторинні фактори ураження населення внаслідок руйнування потенційно-небезпечних об'єктів.
Згідно з Постановою КМУ від 24.03.04 № 368 «Про затвердження порядку класифікації НС за їх рівнями» в залежності від масштабів заподіяної шкоди, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації наслідків, надзвичайні ситуації класифікуються на наступні рівні: державний; регіональний; місцевий; об'єктовий. Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлені такі критерії:
територіальне поширення й обсяги технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
кількість людей, які внаслідок дії вражаючих чинників джерела надзвичайної ситуації загинули або постраждали, або порушені нормальні умови життєдіяльності людей;
розміри збитків, принесених вражаючими факторами надзвичайної ситуації.
Порядок отримання інформації про загрозу і виникнення НС.
Велике значення для зменшення наслідків надзвичайних ситуацій має своєчасне оповіщення про них населення, що дозволить вжити необхідних заходів по захисту людей і матеріальних цінностей. Залежно від характеру НС та умов її виникнення, населення сповіщається про нього по всіх можливих каналах зв'язку – радіомовленню, телебаченню й за допомогою звукових сигналів. Наприклад, сигнал про виникнення пожежі на підприємствах (в установі) може бути поданий по телефону, радіо та за допомогою інших заздалегідь встановлених засобів, щоб завчасно сповістити населення про наближення повені (затоплення місцевості), за районами, де може виникнути така небезпека, ведеться безупинне спостереження. Дані спостереження періодично передаються по місцевому радіо. Тому радіоточки в квартирах повинні бути постійно включені. При невідворотності повені (затоплення) місцеві органи влади організовують оповіщення населення про початок евакуації.
Людей, які знаходяться за межами населених пунктів, про безпосередню загрозу повені сповіщають з патрульних літаків, вертольотів або швидкохідних катерів, використовуючи гучномовні установки; у деяких випадках у цих цілях використовують посильних, надаючи їм транспортні засоби.
Попереджувальний сигнал «УВАГА ВСІМ!»
Оповістити населення – означає попередити про землетрус, повені або іншого стихійного лиха, передати інформацію про випадок аварії, катастрофи. Для цього в країні створені відповідні умови. Так, широко розвинена радіотрансляційна мережа. Переважна більшість підприємств, навчальних закладів мають місцеві радіовузли. Все це доповнюється мережею електричних сирен, розташованих у містах на дахах будівель, в шумних цехах на підприємствах.
Основним способом своєчасного і надійного оповіщення населення про надзвичайні ситуації мирного часу та в умовах війни є передача МОВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ з використанням державних мереж провідного радіо, телебачення. Для залучення уваги населення перед мовною інформацією включаються сирени, виробничі гудки та інші сигнальні засоби, що означає подачу попереджувального сигналу «УВАГА ВСІМ!» Почувши звук сирен та інших сигнальних засобів, треба негайного ввімкнути телевізор, радіоприймач, репродуктор радіотрансляційної мережі і слухати інформацію місцевих органів влади, «комісії ТЕБ та НС або штабу цивільного захисту» (далі штаб ЦЗ). І так до закінчення ліквідації наслідків стихійного лиха або аварій. Радіотрансляційні вузли об'єктів народного господарства повинні переводитися на цілодобову роботу. Місцеві органи ЦЗ повинні заготовити різні варіанти повідомлень.
Від знання порядку оповіщення і вміння чітко діяти в надзвичайних ситуаціях багато в чому залежить життя кожного з нас! При відсутності інформації або її недоліку виникають чутки, пересуди, з'являються "розповіді очевидців". Це - ґрунт для паніки. Важливо, щоб інформація була правильно зрозуміла населенням і з неї зроблені обґрунтовані висновки.
Захисні споруди ЦЗ та їх призначення
Порядок заповнення захисних споруд та правила поведінки працівників, які укриваються в них. Захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.
Засоби колективного захисту діляться на три категорії:
Сховища цивільної захисту
Протирадіаційні укриття
Укриття простішого типу.
Сховища ЦЗ - це споруди, які забезпечують комплексний захист укритих людей від дії факторів ураження НС.
Протирадіаційні укриття (ПРУ), які надійно захищають від іонізуючого випромінювання при радіоактивному зараженні місцевості.
Укриття простішого типу, захищають від засобів масового ураження.
Для захисту людей крім стаціонарних можна використовувати обладнані існуючі підвальні приміщення. У сховищах планування і склад приміщень залежить від місткості, конструктивних особливостей, характеру використання в мирний час, зручності заповнення та розміщення. Приміщення поділяються на основні і допоміжні. Основними приміщеннями є відсіки, де розміщують людей, пункт управління, медпункт, тамбури-шлюзи. До допоміжним ставляться фільтровентиляційні камери, санвузли, дизельні електростанції, приміщення для баків з водою, станцій перекачки фекальних вод, комори та інші.
Місткість сховища визначають виходячи з норми 0,5 м2 у відсіку на 1 чол. при двохярусному розташуванні та 0,4 м2 при триярусному. При цьому висота приміщень в "чистоті" повинна бути не менше 2,2 м, а загальний об'єм повітря на 1 чол. не менше 1,5 м3 . Люди у відсіках розташовуються на місцях для сидіння розміром 0,45х0,45 м на 1 особу та для лежання на 2-х і 3-х ярусах нар розміром 0,55х1,80 м. Площа основних приміщень сховищ приймають виходячи з норми площі на 1 чол., так само як і для притулків, 0,4 і 0,5 м2 в залежності від кількості ярусів нар.
Для захисту від дії ударної хвилі на входах встановлюють міцні металеві захисно-герметичні двері. Входи влаштовують з одно або двокамерними тамбурами-шлюзами. У тамбурі встановлюють дві двері: захисно-герметичну і герметичну, які відкривають назовні. Мінімальні розміри тамбура 2-2,5 м. У вбудованих сховищах стіни виконані з цегли, бетонних блоків. Перекриття найчастіше із збірних залізобетонних плит, поверх яких покладений шар монолітного залізобетону для посилення несучої здатності перекриттів. Стіни і підлоги вбудованих споруд повинні мати зовнішню гідроізоляцію від ґрунтових і поверхневих вод.
До складу внутрішнього обладнання сховища входять:
системи повітропостачання;
системи водопостачання;
системи електропостачання;
системи опалення;
системи каналізації;
системи зв'язку.
Крім того, до внутрішнього обладнання відносяться контрольно- вимірювальні прилади, меблі та інвентар.
Правила заповнення захисної споруди
Особлива увага повинна звертатися на необхідність найшвидшого заповнення споруд людьми. Для цього працівники повинні заздалегідь вивчити маршрут руху. Напрямок руху до сховищ від місць масового перебування людей вказується написами і стрілками, вивішеними на видних місцях. Заповнювати сховища слід організовано і без паніки. Розміщує людей у відсіках і на нарах особовий склад формування з обслуговування захисних споруд. Працівники повинні прибувати в сховища із засобами захисту та по можливості мати при собі необхідний запас продуктів харчування та води.
Правила поведінки в сховищі
Громадяни у захисних спорудах зобов'язані:
швидко і без паніки зайняти зазначені місця у відсіках сховища;
виконувати всі розпорядження особового складу ланки по обслуговування сховища;
дотримуватися спокою, припиняти випадки паніки і порушень громадського порядку, залишатися на своїх місцях у разі виключення освітлення;
надавати допомогу літнім людям, жінкам, дітям, інвалідам, хворим;
підтримувати чистоту і порядок у приміщеннях;
утримувати в готовності засоби захисту;
за розпорядженням командира ланки з обслуговування сховища виконувати роботу з подачі повітря в сховище за допомогою електровентилятора з ручним приводом;
надавати допомогу особовому складу ланки з обслуговування сховища при ліквідації аварій та усунення пошкоджень;
дотримуватися правила техніки безпеки.
У сховищі забороняється:
палити, вживати спиртні напої;
приводити у спорудження домашніх тварин;
приносити легкозаймисті, вибухонебезпечні і мають сильний запах речовини та громіздкі речі;
шуміти, голосно розмовляти, ходити по спорудженню без особливої потреби, відкривати двері і виходити з споруди;
вмикати радіоприймачі, магнітофони;
застосовувати джерела освітлення з відкритим вогнем.
Перед виходом з сховища всі зобов'язані надіти засоби індивідуального захисту і надалі дотримуватися правил поведінки зі сформованою обстановкою.
Принцип дії, індивідуальний підбір та правила користування протигазами, респіраторами
Медичні засоби, що входять до індивідуальних аптечок та їх призначення. Індивідуальний перев’язочний пакет. Індивідуальні протихімічні пакети. Застосування засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) поряд з такими способами захисту населення, як укриття в захисних спорудах та евакуація в заміську зону є одним з основних способів захисту населення від небезпечних хімічних речовин (НХР) та зброї масового ураження (ЗМУ).
ЗІЗ призначені для захисту людей від попадання всередину організму, на шкірні покриви і одяг НХР, отруйних речовин (ОР), радіоактивних речовин (РВ) і бактерійних засобів (БЗ). Вони поділяються за призначенням та принципом захисту. За призначенням ЗІЗ поділяються на засоби індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) і засоби захисту шкіри (ЗЗШ).
Засоби захисту органів дихання
До засобів захисту органів дихання відносяться протигази, респіратори, а також протипилеві тканинні маски (ПТМ-1) і ватно-марлеві пов'язки.
Фільтруючі протигази - призначені для захисту органів дихання, обличчя і очей людини від шкідливих домішок, що знаходяться в повітрі. В даний час в системі цивільного захисту країни для дорослого населення використовуються: фільтруючі протигази ГП-5 (ГП-5М, ГП-7, ГП7В).
Респіратори - Р-2, Р-2Д, «Пелюсток» застосовуються для захисту органів дихання від радіоактивного і ґрунтового пилу і при діях у вторинній хмарі бактеріальних засобів. Р-2 і «Пелюсток» широко використовувалися під час Чорнобильської аварії.
Протигазові респіратори – РПГ- 67В захищає від парів хлору, РПГ-ДО – від аміаку.
Медичні засоби індивідуального захисту, правила їх використання. Індивідуальний перев'язувальний пакет
Серед травм, що виникають у вогнищах поразки, може бути велика кількість ран – забитих, розтрощених, різаних, колотих, рваних та ін. Перша допомога при пораненнях повинна забезпечити зупинку кровотечі, закриття відкритої рани пов'язкою, нерухомість (іммобілізацію) для забезпечення спокійного положення пошкодженої частини. Для накладання первинних пов'язок на рани використовують індивідуальні перев'язочні пакети (ІПП), великі і малі стерильні пов'язки і бинти.
Пакет перев'язувальний індивідуальний складається з бинта (шириною 10 см і довжиною 7 м) і двох ватно-марлевих подушечок (розміром 17,5х32 см). Одна із подушечок пришита близько бинта нерухомо, а іншу можна пересувати по бинту. Згорнуті подушечки і бинт загорнуті у вощений папір і вкладені в герметичний чохол з прогумованої тканини, целофану чи пергаментного паперу. У пакеті є шпилька, на чохлі вказані правила користування.
Перш ніж накласти первинну пов'язку при наданні першої медичної допомоги, треба оголити рану, не забруднюючи її і не завдаючи болю ураженому. Верхній одяг в залежності від характеру рани, погодних та місцевих умов або знімають або розрізають по шву. Спочатку знімають одяг зі здорової сторони, а потім – з ураженої. У холодну пору року щоб уникнути охолодження, а також в екстрених випадках надання першої медичної допомоги уражених у важкому стані одяг розрізають в області рани у вигляді клапана двома горизонтальними (вище і нижче рани) і одним вертикальним розрізами, отриманий клапан відвертають в бік, оголюючи рану. Не можна відривати від рани прилиплий одяг, її треба обережно обстригти ножицями і потім накласти пов'язку.
При наданні першої медичної допомоги, коли під руками немає табельних перев'язувальних засобів, повинні широко використовуватися підручні матеріали: тканини (краще не кольорові), простирадла, сорочки та ін. При нестачі стерильного перев'язувального матеріалу його слід використовувати економно, тільки на першу частину пов'язки, якою закривається рана, а другу, фіксуючу частина пов'язки виконувати нестерильним перев'язувальним матеріалом або підручними засобами.
Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для знезараження (дегазаціії) шкірних покривів тіла і одягу від потрапили на них отруйних речовин (ОР). Пакет ІПП-8 складається зі скляного флакона, наповненого дегазуючим розчином, чотирьох ватно-марлевих тампонів і поліетиленового мішечка.
У разі виявлення після хімічного нападу противника або під час руху по зараженій території крапель або мазків отруйних речовин на шкірних покривах, одязі, взутті або засобах індивідуального захисту необхідно негайно зняти їх та обробити тампонами з марлі або вати, якщо таких тампонів немає, тампонами з паперу або дрантя змочивши їх розчином з пакету ІПП-8. Для цього необхідно розкрити пакет, взяти ватно-марлевий тампон і рясно змочити його рідиною з флакона. Змоченим тампоном протерти зовнішню поверхню шолом-маски одягненого протигаза, ретельно протерти їм комірець і край манжет одягу (обмундирування), прилеглі до відкритих ділянок шкіри. Необхідно пам'ятати, що рідина пакету отруйна і небезпечна для очей. Шкіра обличчя і очі обтираються сухим тампоном.
Евакуація, порядок її проведення, правила поведінки та обов’язки евакуйованих
Евакуація – комплекс заходів з метою організованого вивезення (виходу) населення з районів (міст), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (містах) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та здоров'ю людей.
Загальна евакуація – комплекс заходів, які здійснюються з усіма категоріями населення в окремих регіонах держави у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Часткова евакуація – комплекс заходів, які здійснюються для захисту окремих категорій населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Часткова евакуація проводиться випереджувальним порядком для визначених категорій населення: студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів, інвалідів, для людей похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.
Безпечний район – придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, який призначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого зруйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф'яних пожеж, а також радіоактивного зараження.
Спосіб проведення евакуації:
загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільш здоровою його частини пішим порядком;
часткова евакуація проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючим графіком.
Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного виконавчого органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби. Безпечний район визначається органом виконавчої влади, як правило, на території своєї області. За кожним підприємством, організацією, об'єктом закріплюється район або пункт розміщення. У разі хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється у безпечні райони поблизу місць виникнення надзвичайної ситуації.
Евакуаційні органи ЦЗ – органи управління цивільного захисту, призначені для планування, організації і керівництва заходами щодо евакуації населення.
До евакуаційних органів належать:
міські (районні) і об’єктові евакуаційні комісії;
збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);
приймальні евакуаційні пункти (ПЕП);
проміжні пункти евакуації (ППЕ);
Евакуаційні комісії призначаються для безпосередньої організації і проведення евакуації населення і розосередження робітників і службовців. ЗЕП – створюються для збору і реєстрації евакуйованих і відправлення їх на пункти тимчасового проживання. ПЕП – призначаються для прийому евакуйованих і розміщення в пунктах тимчасового проживання.
Порядок проведення евакуації
В залежності від конкретно сформованої обстановки евакуація буде проводитися транспортом або комбінованим способом (транспортом і пішим порядком). Оповіщення населення про початок розосередження та евакуації здійснюється по радіо, телебаченню, вуличним гучномовцем і пересувними засобами оповіщення (міліція). Оповіщення буде проводитися штабом ЦЗ міста, керівниками навчальних закладів та організацій ЖЕУ. Отримавши розпорядження або почувши оголошення про початок і порядок евакуації громадяни зобов'язані швидко підготуватися до виїзду (виходу) до вказаного часу на ЗЕП, маючи при собі: паспорт, військовий квиток, диплом, свідоцтво про народження, трудову книжку або пенсійне посвідчення, засоби індивідуального захисту, особисті речі, запас харчів на три доби, набір медикаментів. До кожного валізи прикріплюється бірка з прізвищем та ініціалами із зазначенням постійного місця проживання і кінцевого пункту евакуації. Вага речей не повинен перевищувати 50 кг. Дітям в кишеню одягу необхідно вкласти картку з зазначенням імені, по батькові, прізвища, року народження, місця проживання і місця роботи батьків. По прибутті на ПЕП евакуйовані зобов'язані:
Зареєструвати себе та членів сім'ї.
Уточнити розміщення в гуртожитку (навчальному корпусі).
Тема №2: Надання першої допомоги потерпілим
Основні правила надання першої допомоги в невідкладних ситуаціях. Проведення первинного огляду потерпілого. Способи виклику екстреної медичної допомоги
Існує три види медичної допомоги:
Перша медична допомога (долікарська, допомога надається не спеціалістами) існує у вигляді: – самодопомоги (потерпілий допомагає сам собі); – взаємодопомоги (допомога надається особою, що перебуває поряд);
Кваліфікована медична допомога, що надається кваліфікованими медичними спеціалістами.
Спеціалізована медична допомога, яка надається вузькими спеціалістами медичної галузі (кардіохірургічна, офтальмологічна, пульмонологічна тощо).
Перша медична допомога (ПМД) – це комплекс найпростіших, термінових та необхідних заходів, які проводяться до прибуття лікаря чи доставки потерпілого в медичний заклад і спрямовані на відновлення і збереження його життя та здоров'я. Надавати ПМД потерпілому необхідно швидко, однак так, щоб це жодним чином не відобразилося на її якості. Слід також, чітко дотримуватися певної послідовності дій.
Послідовність дій при наданні ПМД:
оцінити ситуацію щодо можливої загрози для потерпілого і тих хто надає допомогу. Якщо така загроза існує, то необхідно усунути дію чинників, що становлять небезпеку для життя та здоров'я (наприклад, звільнити від дії електричного струму, загасити вогонь на одязі, витягнути з води, зупинити рухомі механізми чи виробниче устаткування), або винести потерпілого із небезпечної зони (наприклад, приміщення, наповненого чадним газом);
оцінити стан потерпілого (визначити чи знаходиться він при свідомості, чи забезпечують його серце та легені достатнє постачання насиченої киснем крові, чи немає в нього травми шиї або хребта тощо;
оцінити загрозу для життя потерпілого та визначити послідовність дій щодо його рятування;
приступити до надання першої допомоги потерпілому в порядку терміновості (наприклад, відновити прохідність дихальних шляхів, зробити штучне дихання та закритий масаж серця, спинити кровотечу, накласти пов'язку тощо);
підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичної допомоги; – викликати швидку медичну допомогу або лікаря, чи доставити потерпілого в найближчий медичний заклад. Ознаки, за якими можна швидко оцінити стан потерпілого:
свідомість: ясна, порушена (потерпілий загальмований або збуджений), відсутня;
дихання: нормальне, порушене (поверхневе, неритмічне, хрипле), відсутнє;
серцеві скорочування: добре визначаються (ритм правильний або неправильний), погано визначаються, відсутні;
зіниці: розширені, звужені;
колір шкіри та видимих слизових оболонок (губ, очей): рожеві, бліді, синюшні.
Ознаки порушення дихання. Забезпечення прохідності дихальних шляхів. Проведення штучного дихання. Ознаки зупинки роботи серця. Проведення непрямого масажу серця
Вченими доведено, що живий організм не помирає одночасно з припиненням дихання і зупинкою роботи серця. Після зупинки їх роботи організм продовжує жити певний час: одні клітини довше (клітини епітелію, шкіри, волосся) інші коротше. Найменше живуть клітини головного мозку – 7…10 хвилин. Саме цим визначається тривалість клінічної смерті – 10 хвилин. Стан, коли людина знаходиться між життям і смертю в результаті різкого порушення життєво важливих функцій організму називають термінальним станом.
Існує 4 фази термінального стану:
І – передагональна фаза;
ІІ – агональна;
ІІІ – клінічна смерть;
ІV – біологічна смерть.
Поділ на фази визначається станом серцево-судинної, дихальної та нервової систем.
Основним завданням при термінальному стані є забезпечення організму киснем при допомозі штучного дихання, а також відновлення кровообігу з застосуванням непрямого масажу серця. Ці заходи треба проводити одночасно до моменту відновлення самостійного дихання і кровообігу.
Серцево–легенева реанімація та способи її здійснення. Способи штучного дихання і непрямого масажу серця відносяться до серцево-легеневої реанімації. Дослівно реанімація означає ―оживлення знову. Перед початком оживлення людини реаніматор (той хто надає допомогу) повинен підготовити потерпілого і провести невеликі і швидкі організаційні заходи (покликати кого-небудь на допомогу, оскільки одному важко впоратись з цим завданням, попросити когось з присутніх викликати ―швидку допомогу). Для цього реаніматор має в запасі 7…10 хвилин.
Штучне дихання способом ―рот до рота або ―рота до носа― Людина, яка надає допомогу, робить видих із своїх легень у легені потерпілого безпосередньо в його рот чи ніс; у повітрі, що видихається людиною, є ще досить кисню (в середньому 2/3 кисню, що потрапило в легені людини). Рятівник знаходиться з лівого чи правого боку від потерпілого, накладає на його рот чисту марлю (бинт) або хустинку; робить глибокий вдих, а потім, щільно притиснувши свій рот до рота потерпілого (при цьому, як правило, закриває ніс потерпілого своєю щокою, або робить це рукою), вдуває повітря в його легені. Грудна клітка потерпілого розширяється. Потім рятівник відхиляється назад і робить новий вдих, а в потерпілого за рахунок еластичності легенів та грудної клітки здійснюється пасивний видих. В цей час його рот повинен бути відкритим.Частота вдування повітря повинна становити приблизно 12 разів за хвилину, тобто кожні 5 секунд.
Аналогічно проводиться штучне дихання 4 способом ―рот до носа, при цьому вдувають повітря через ніс, а рот потерпілого повинен бути закритим.
Непрямий масаж серця. Суть непрямого масажу серця, який ще називають закритим або зовнішнім, полягає в його насильному здавлюванні шляхом натискання на грудину в напрямку до хребта. При цьому серце здавлюється настільки, що кров з його порожнин надходить у судини. Після припинення натискання серце розправляється й у його порожнини надходить венозна кров.
При проведенні непрямого масажу серця потерпілого кладуть спиною на тверду рівну поверхню (підлога, стіл), оголюють його грудину, розстібають пояс. Рятівник стає зліва чи справа від потерпілого, поклавши на нижню третину грудини кисті рук (одну на другу) енергійно (поштовхами) натискає. Натискати потрібно прямими руками, використовуючи при цьому вагу власного тіла, і з такою силою, щоб грудина прогиналась на 3-4 см в сторону до хребта. Напрямок натискань на грудину має бути вертикальним, а самі натискання поштовхоподібними та ритмічними. Після натискання руки розслаблюють, не знімаючи їх з грудини потерпілого. Необхідна частота натискань становить 50 – 60 разів на хвилину. Непрямий масаж серця краще проводити одночасно зі штучним диханням.
У цьому випадку допомогу потерпілому повинні подавати дві, а краще — три людини. Одна робить штучну вентиляцію методом «з рота в рот», друга — непрямий масаж серця, а третя, перебуваючи праворуч, підтримує голову потерпілого і повинна бути готовою змінити когось з перших двох, щоб процес реанімації не припинявся і тривав необхідний проміжок часу.
Непрямий масаж серця необхідно проводити в такій послідовності: після двох глибоких вдувань у рот чи ніс необхідно зробити 4-5 натискань на грудину, потім знову повторити два вдування і 4-5 натискань для масажу серця і т. д., причому в момент вдування повітря масаж серця припиняють.
Проводячи непрямий масаж серця літнім людям, слід пам'ятати, що кістки у них мало еластичні, тому слід діяти обережно, щоб не зламати ребра. Дітям непрямий масаж серця проводять не долонями, а пальцями. Такий масаж протипоказаний у разі поранень грудної клітки і серця, пневмотораксу.
Перша допомога при ранах і кровотечах. Способи зупинки кровотеч. Правила та прийоми накладання пов’язок на рани
Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибоких тканин, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору. Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розчавлені. Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Найнебезпечнішими є мікроорганізми, що розвиваються у рані за умови відсутності повітря і спричиняють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка.
Рани можуть бути поверхневими або проникаючими у порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани – найнебезпечніші. Профілактика зараження рани – найшвидше накладення на неї асептичної пов’язки, для запобігання доступу мікробів.
Види кровотеч. Перша медична допомога при кровотечах. Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, що безпосередньо загрожують життю постраждалих. Кровотечею називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Кровотечі бувають зовнішні (артеріальні, венозні, капілярні) та внутрішні. При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин назовні. При внутрішній кровотечі, кров виливається у тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбінованих ураженнях, може призвести до смерті.
Надзвичайно небезпечна артеріальна кровотеча, внаслідок якої за короткий проміжок часу з організму може витекти значна кількість крові. Ознаки артеріальної кровотечі: кров яскраво-червоного кольору, витікає пульсуючим струменем. При венозній кровотечі кров темніша, витікає безперервно, явного струменя не спостерігається. Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м’язів. У цьому випадку кровоточить уся пошкодженна поверхня. Внутрішня кровотеча виникає при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і завжди небезпечна для життя.
При наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі. Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти кровоспинний джгут або тугу пов’язку; притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, притиснути і максимально зігнути кінцівку. Накладання тугої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов’язки використовують індивідуальний перев’язувальний пакет. Проте, пов’язку не слід накладати занадто туго. Якщо, після накладання пов’язки, кінцівка посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов’язки означає повне припинення кровообігу. Притиснути артерію пальцями до кісток або поверхні суглобів, з метою зупинки кровотечі, можна за будь-яких обставин. Притискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов’язки. Щоб уміло й швидко зупинити кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця притискання артерій. Знаходять артерію за пульсом, притискають її до найближчих кісток вище місця поранення, до припинення пульсу і зупинки кровотечі.
Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі – вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці – зовнішню щелепну артерію ; при пораненні шиї або голови – сонну артерію збоку від гортані до хребта. При кровотечах у ділянці плеча і плечового пояса, потрібно притиснути підключичну артерію до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію – до плечової кістки в підпахвовій ямці.
При кровотечах із ран передпліччя, притискають плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки. При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискають стегнову артерію. Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку перетискання нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов’язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне. Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце накладання закрутки захищають м’якою прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав’язують вузлом. У кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують, поки не припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом. Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають стерильною пов’язкою і на ній позначають дату та час накладання джгута або закрутки. Можна записати це на клаптику паперу і прикріпити його до пов’язки останніми обертами бинта або засунути під джгут. Влітку джгут накладають на кінцівку не більше, ніж на годину, взимку – на півгодини. При потребі залишити джгут ще на деякий час, потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потепліє, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більше, ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.
Для тимчасової зупинки кровотечі при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні. Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само, при пораненні передпліччя, руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискають до живота і закріплюють у такому положенні. Якщо рана у ділянці пахви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини і зафіксувати. У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості обличчя, збліднення і похолодання кістій і стоп, почастішання пульсу, запаморочення, шуму у вухах, холодного поту – постраждалого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є можливість, до тієї ділянки тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий міхур з льодом чи холодною водою.
Будь-яка, навіть невеличка, рана становить загрозу для життя постраждалого, оскільки вона може бути джерелом зараження різноманітними мікроорганізмами або причиною сильної кровотечі. Основний засіб профілактики ускладнень при наданні першої медичної допомоги – якнайшвидше накладання на рану стерильної пов’язки.
Правила накладання пов’язок. Пов’язка – це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою. Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю постраждалому. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають не дуже туго.
Перша допомога при переломах. Прийоми та способи іммобілізації із застосуванням табельних або підручних засобів
Переломи кісток виникають під час різних рухів, ударів, падінь з висоти. Переломи без зміщення – це перелом, під час яких не виникає зміщення відламків кісток один відносно одного. Тріщини – це переломи, в результаті яких порушується яка-небудь частина поперечника кістки. Найчастіше виникає поздовжня тріщина. Переломи зі зміщенням – це переломи, коли зміщуються поверхні відламків. Переломи одиничні – це переломи, внаслідок яких утворюються тільки два відламки. Переломи множинні – це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток. Переломи закриті – це переломи, під час яких не розривається шкірний покрив. Переломи відкриті – це переломи, під час яких у місці травми утворюється рана. Такий перелом завжди супроводжується кровотечею.
За формою переломи бувають поперечні, косі, спіральні та поздовжні. Способи та черговість застосування окремих прийомів надання допомоги визначається тяжкістю та місцем перелому, наявністю кровотеч, супутніх ушкоджень, загальним станом організму. Накладання шини потрібно проводити безпосередньо на місці травмування, виявляти обережність, щоб не допустити зміщення відламків. Вправляти відламки кісток категорично забороняється, оскільки це може, наприклад, закритий перелом перетворити на відкритий, збільшити біль і створити умови для розвитку шоку. Під час іммобілізації кінцівок у пошкодженій частині тіла намагатися надати шинами чи підручними засобами, якщо це можливо, найбільш природного положення. Якщо ж ні, то зайві маніпуляції забороняються.
Також не дозволяється формувати та моделювати шини безпосередньо на потерпілому. За наявності рани в місці перелому, обережно розрізають одяг, обробляють рану та накладають асептичну пов'язку. Стежать за тим, щоб пов’язка не давила на місце перелому. Потім накладають шину. Вразі відсутності рани шину накладають поверх одягу. Переломи кісток черепу поділяються на переломи зводу та основи черепу.
Особливу небезпеку становлять відкриті переломи, які можуть супроводжуватися витіканням мозкової речовини, і що вкрай небезпечно, інфікуванням мозку. Допомога у такому випадку полягає у створенні повного спокою потерпілого. Хворого кладуть горизонтально. Іммобілізацію проводять підкладанням ватно-марлевого кільця чи кільця створеного з одягу. За допомогою пращоподібної пов’язки, яку проводять під підборіддям, голову фіксують до нош чи широкої дошки. Якщо травмовано потиличну частину, то потерпілого вкладають обличчям до низу, так само підкладають ватно-марлеве кільце. Припускається транспортування хворого на боці. У потерпілих часто спостерігається блювання, тому необхідний нагляд для попередження асфіксії.
У разі переломів щелеп використовують звичайну пращоподібну пов’язку. Перед цим потрібно звільнити рот від крові та зламаних зубів. Голову повертають на бік для попередження западання язика і затікання крові у гортань. Часто виникають переломи перенісся, що супроводжуються болем, деформацією перенісся, сильною кровотечею з носа. Допомога полягає у накладанні холодного компресу для зупинки чи зменшення кровотечі, пращоподібної пов’язки та доставці потерпілого до лікарні.
Якщо є переломи хребта у шийному відділі, хворого кладуть спиною на рівну тверду поверхню. Транспортування без спеціальних заходів не рекомендується. Переломи ключиці виникають під час ударів безпосередньо по ключиці, а також при падінні на відведену в сторону руку. Ощупування на місці перелому відзначається надмірна рухливість кісток та хруст. Рухи рукою при цьому неможливі. Транспортна іммобілізація може бути досягнута за допомогою ватно-марлевих кілець чи кілець створених з одягу, які надягають на ділянку плечових суглобів. Кільці стягують, зв'язують їх між собою бинтом або гумовою трубкою. Ватно-марлеві кільця повинні бути доволі товстими, неменше 5 см в діаметрі , що забезпечує рівномірний тиск на плечі. Внутрішній діаметр кільця роблять на 2-3 см більшим, ніж об’єм плечового суглоба. Для тимчасової фіксації переломів ключиці можна також скористатися замість ватно-марлевих кілець вісімкоподібною косинковою пов'язкою. Після такої іммобілізації руки також слід підв'язати на косинці. Під час надання допомоги слід пам’ятати, що під ключицею проходять магістральні кровоносні судини, тому всі маніпуляції треба робити обережно, щоб відламки кісток їх не пошкодили. Передпліччя складається з двох кісток – ліктьової та променевої. Тому переломи можуть бути як ізольовані (одиничні), так і відразу обох кісток – подвійні (множинні) на однаковому чи різних рівнях.
Найбільш типовими є переломи променевої кістки в ділянці зап’ясткового суглоба. Подаючи допомогу, фіксують ліктьовий та зап'ястковий суглоби. При цьому лікоть пошкодженої руки необхідно зігнути під прямим кутом, а передпліччя повернути долонею до тулуба. Шину Крамера роблять у формі жолоба і згинають під прямим кутом. На неї кладуть травмовану кінцівку, під долоню підкладають товстий валик у вигляді кулі і перебинтовують, починаючи з кінчиків пальців і до верхньої третини плеча. Руку підвішують на косинку. Якщо немає табельної шини Крамера, використовують товстий картон. Перед формуванням його намочують у воді, потім згинають за формою кінцівки і перебинтовують. Якщо переломи у ділянці кісток кисті, то в долоню вкладають жмут вати і забинтовують. У разі пошкодження однієї чи кількох фаланг на одному чи кількох пальцях доцільно використати шини, зроблені з металевого дроту. Для цього можна взяти будь-який алюмінієвий, мідний чи сталевий дріт з 10 невеликим перерізом, вигнути його відповідно до форми пальців і обгорнути бинтом. Вигин треба зробити такий, щоб пальці, прибинтовані до дроту, зайняли напівзігнуте положення. Потім покласти на імпровізовану шину пальці і обережно прибинтувати кожний окремо.
Переломи ребер – дуже небезпечне явище. Для таких травм характерні різкий біль, що посилюється під час вдиху, кашлю, зміни нормального положення тіла. Оскільки прикріплені до ребер м'язи відповідають за дихання, такі переломи можуть бути причиною дихальної недостатності, а відламки реберних кісток можуть пошкодити стінки плевральної порожнини, що спричинить крововилив, або травмувати легені, що спричинить пневмоторакс. Перша допомога полягає в накладанні на грудну клітку тугої спіралеподібної пов’язки в момент видиху. Якщо немає бинта, можна використати рушники, порізаний на стрічки одяг тощо. Найбезпечніше транспортування потерпілого у сидячому чи напівсидячому положенні. Переломи хребта в грудному або поперековому відділі не можуть бути іммобілізовані, тому постраждалого вкладають животом до низу на рівний твердий щит. Якщо вкрай необхідне транспортування, твердий щит або широку дошку кладуть на ноші.
Переломи тазових кісток можуть виникнути під час сильного здавлювання, наїзду транспортних засобів, падіння. При цьому травмуються внутрішні органи – сечовий міхур, кишечник, статеві органи, нирки тощо. Головними ознаками є біль в місці перелому, неможливість встати на ноги надавлювання на лобкову кістку і крила таза викликають хрустіння. Під час надання допомоги треба несильно стягнути таз на рівні крил бинтом, рушником або гумовим джгутом для запобігання подальшого розходження кісток та їх відламків, а також травмування внутрішніх органів гострими осколками. Потерпілого слід покласти на твердий щит спиною ноги трохи розвести і під коліно підкласти валик з одягу чи подушки так, щоб підняти їх, на висоту 25-30см. Транспортування проводиться так само, як і під час переломів хребта. В цьому випадку доцільне зв'язування нижніх відділів стегна і обох гомілкових суглобів. Під колінний валик прив'язують до нош.
Переломи стегнової кістки дуже тяжкі, оскільки це найбільша кістка в людському організмі. Вона оточена великим масивом м'язів, тут проходять нервові стовбури і магістральні кровоносні судини. Їх пошкодження спричинює сильні кровотечі і крововиливи, розтрощення м'яких тканин, сильний біль та шоковий стан. У цьому разі потрібні заходи для знеболювання та надання нерухомості нижнім кінцівкам. Правильна іммобілізація перешкодить здавлюванню кровоносних судин, нервів, поліпшить кровообіг. Для іммобілізації найкращою є шина Дитеріхса. Якщо її немає, таку шину імпровізують. Для цього беруть дві дошки: одну від п'ятки до паху, а другу-від п'ятки до пахвинної ямки. Обидві "шини" надійно прив'язують за допомогою будь-яких засобів до травмованої ноги та тулуба. У ділянці кісточки, колінного суглоба та пахвинної ямки підкладають м'які валики з вати. Переломи гомілки також спричиняють сильний біль. Під час надання допомоги забезпечують нерухомість колінного та гомілкового суглобів. Для цього шини накладають від стопи до верхньої третини стегна, стопа має бути зігнута під прямим кутом.
Коли пошкоджена кістка стопи та травмовано гомілковий суглоб, використовують драбинчасту чи сітчасту шину або підручні засоби. Шину згинають таким чином, щоб її можна було накласти на підошву стопи, а задню поверхню гомілки прикріпити до верхньої третини шини. Для п'ятки роблять заглиблення і підкладають вату. Шину прикріплюють до кінцівки, починаючи вісімкоподібними турами бинта через нижню третину гомілки і стопу, а закінчують спіралеподібно на верхній третині гомілки. Стопа повинна бути зафіксована під прямим кутом. У випадках, коли потерпілий має кілька переломів, у першу чергу зупиняють кровотечу, дають знеболюючий засіб, потім обробляють найнебезпечніші відкриті переломи, а вже потім – закриті.
Тема №3: Організація заходів цивільного захисту на підприємстві, в установі, організації
Основним законодавчим та регулюючим документом з питань цивільного захисту є Кодекс цивільного захисту, який почав діяти з 1 липня 2013 року. Відповідно до положень даного Кодексу ВП «Рокитнівський фаховий медичний коледж» КЗВО «Рівненська медична академія» РОР є суб’єктом господарювання та складовою частиною функціональної підсистеми Міністерства охорони здоров’я України. Згідно статті 20 Кодексу ЦЗ ВП «Рокитнівський фаховий медичний коледж» КЗВО «Рівненська медична академія» РОР має завдання і обов’язки у сфері цивільного захисту. Основними з них є:
– забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об’єктах та структурних підрозділах ВП «Рокитнівський фаховий медичний коледж» КЗВО «Рівненська медична академія» РОР;
– забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту;
– організація своєчасного оповіщення та інформування при виникненні надзвичайної ситуації на ВП «Рокитнівський фаховий медичний коледж» КЗВО «Рівненська медична академія» РОР;
– організація та здійснення під час виникнення надзвичайних ситуацій евакуаційних заходів щодо працівників ВП «Рокитнівський фаховий медичний коледж» КЗВО «Рівненська медична академія» РОР;
– створення об’єктових формувань цивільного захисту, необхідних для їх функціонування матеріально-технічної бази і забезпечення готовності цих формувань до дій за призначенням;
– створення системи оповіщення підрозділів ВП «Рокитнівський фаховий медичний коледж» КЗВО «Рівненська медична академія» РОР про виникнення надзвичайної ситуації;
– проведення періодичних перевірок стану і оцінки ризику виникнення надзвичайної ситуації у приміщеннях підвищеної небезпеки;
– здійснення навчання працівників та членів формувань з питань цивільного захисту, у тому числі правилам техногенної та пожежної безпеки;
– організація та проведення комплексних об’єктових тренувань з цивільного захисту;
– здійснення заходів цивільного захисту, що зменшують рівень ризику виникнення надзвичайних ситуацій;
– забезпечення дотримання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, використання приміщень колективного захисту;
– дотримання режимів радіаційного та хімічного захисту;
– створення та оновлення матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
– розроблення заходів щодо забезпечення пожежної безпеки;
– розроблення і затвердження інструкцій та видання наказів з питань пожежної безпеки, здійснення постійного контролю за їх виконанням;
– утримання у справному стані засобів цивільного та протипожежного захисту.
Права і обов’язки працівників у сфері цивільного захисту. Сприяння проведенню аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків НС у разі їх виникнення
Права і обов’язки працівників ВП «Рокитнівський фаховий медичний коледж» КЗВО «Рівненська медична академія» РОР у сфері цивільного захисту такі, як для усіх громадян України, визначаються Кодексом цивільного захисту України ст.21. Громадяни мають право на:
– отримання інформації про надзвичайні ситуації або небезпечні події, що виникли або можуть виникнути, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі;
– забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання;
– звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій;
– участь у роботах із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у складі добровільних формувань цивільного захисту;
– отримання заробітної плати за роботу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації у разі залучення до таких робіт згідно з трудовими договорами;
– соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків;
– медичну допомогу, соціально-психологічну підтримку та медико- психологічну реабілітацію у разі отримання фізичних і психологічних травм.
Громадяни Україні зобов’язані:
– дотримуватися правил поведінки, техніки безпеки під час дій у надзвичайних ситуаціях;
– дотримуватися заходів безпеки у побуті та повсякденній трудовій діяльності, не допускати порушень виробничої і технологічної дисципліни, вимог екологічної безпеки, охорони праці, що можуть призвести до надзвичайної ситуації;
– вивчати способи захисту від надзвичайних ситуацій та дії у разі їх виникнення, надання домедичної допомоги постраждалим, правила користування засобами захисту;
– повідомляти служби екстреної допомоги населенню про виникнення надзвичайних ситуацій;
– у разі виникнення надзвичайної ситуації до прибуття аварійно- рятувальних підрозділів вживати заходів для рятування населення і майна;
– дотримуватися протиепідемічного режиму, режимів радіаційного захисту;
– виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві приватної власності, первинними засобами пожежегасіння, навчати дітей обережному поводженню з вогнем.
Усі ці зобов’язання обов’язкові як на роботі, так і в побутових умовах. Їх виконання спрямоване на зниження ризику тяжких наслідків при виникненні НС.
В ході Дня цивільного захисту та
протипожежних тренувань відпрацьовувалися навички персоналу з організації гасіння
пожежі на її початковому етапі із застосуванням первинних засобів пожежогасіння
(вогнегасники), провели евакуації жителів гуртожитку, студенти надавали
першу допомогу потерпілим, відпрацьовували взаємодії з пожежно-рятувальними
підрозділами та підрозділами екстреної медичної допомоги, поліцією
Рокитнівського району, ПАТ Рівнеенерго Рокитнівський РЕМ
Для оцінки дій персоналу та
контролю за виконанням заходів безпеки (з метою попередження помилкових дій
учасниками тренування, які можуть призвести до нещасного випадку, пошкодження
обладнання або порушення технологічного процесу тощо) керівником тренування
були запрошені представники пожежно-рятувального підрозділу Рокитнівського
району, екстреної медичної допомоги, поліцією Рокитнівського району, ПАТ
Рівнеенерго Рокитнівський РЕМ.
Для підготовки та проведення Дня
цивільного захисту та протипожежного
тренування розроблено план проведення протипожежного тренування, який
затверджений директором училища.
Викладачем БЖ Нестерчуком Р.В. та викладачами
«Захисту Вітчизни» налагоджена тісна співпраця із Рокитнівським районним військовим
комісаріатом. Всі студенти закладу пройшли навчання по розбору та збору зброї. 
Старший сержант Грогуль Г.І., начальник
відділу служби зв’язку та інформатизації, в доступній формі проводить теоретичні
заняття по тактиці технічних характеристик стрілецької зброї, зокрема: АК-74,
РПК, ПМ, гранат РГД-5, Ф-1.
Т.в.о. комісара РВК майор Крупич А.С.
провів екскурсію по території військомату та ознайомив із особливостями
облаштування та розміщення приміщень.
